Місто

Більше, ніж просто хобі. Товариська гра ветеранів футболу в Ніжині. Фоторепортаж

Влучність, спритність, завзятість, боротьба. 6 футбольних команд із Ніжина, Прилук, Броварів та Глухова гоцали м’яча на Відкритому кубку Ніжина з футзалу. Провела футбольне свято Федерація футболу Ніжина. Спортивна зала 9 школи стала полем “битви” для тих, кому трішечки за “40”. Цьогорічні ветеранські змагання проходили під гаслом “Футбол без кордонів”: випробувати свої сили й командний дух приїхали ті, у кого є на це снага й бажання. Неважливо, чи тобі 40, чи 70 років; із Сумщини ти чи з Київщини. Головне – любити футбол, жити ним та бути майстром у футбольній справі.

Автор: Ксеня Яструб-Яворська

Фото Ігоря Волосянкіна

“Ветераном футболу вважається той спортсмен, якому більше 35 років. Цього разу ми зібрали тих, кому за 40. Це товариський, дружній турнір між Сумською, Київською й Чернігівською областями. Я раніше грав за ветеранську футбольну команду Ніжина, а тепер – суддя на лінії. Футбол – це гра мільйонів, це подорож, довжиною в життя”, – говорить колишній гравець команди “Прогрес”, футболіст-ветеран Василь Грищенко.

70-річний Георгій Давидов уже давно став талісманом для футбольного клубу “Ветеран-Ніжин”. Незважаючи на зовсім не молодечий вік, своєю відмінною фізичною формою, вправністю й рухливістю чоловік дає фору малодосвідченим юнцям, а то й перевершує їх у футбольному ремеслі. Зізнається, відчувати себе молодо й свіжо – неважко. Постійні тренування, ранкова зарядка й відмова від цигарок дадуть свій результат. Не потрібно навіть відмовлятися від смачненького.

“Тричі на тиждень, по дві години кожна, маю тренування. Після них – наче на світ заново народився. Не втомлююсь, граю завжди з задоволенням. Не палю – кинув через любов до футболу. У їжі ні в чому собі не відмовляю”, – ділиться секретами здорового способу життя Георгій Давидов.

“Талісман” клубу присвятив себе улюбленому виду спорту більшу частину свого життя, і це більше, ніж просто хобі. Окрім футболу, ще й займався вільною боротьбою – є кандидатом у майстри спорту в греко-римській боротьбі. “Футболом я займався з дитинства. Після школи, як і всі хлопчаки в моєму віці, приходив додому, швидко скидав портфель – і бігом на футбольне поле. Продовжую копати м’яча й досі. У такому віці, як у мене, на футбол уже не ходять займатися. А я все бігаю”, – додає Георгій.

Каже, рідні до його захоплення вже звикли. Раніше ж не втомлювалися повторювати й відговорювали покинути “не для старого” футбольну справу. Мовляв, навіщо дідові футбол, пора вже сидіти вдома. Однак, врешті, заспокоїлись, бо “знають, що все життя чоловіка – то футбольне поле”.

АТОвець Євген Седньов із Прилук грає в футбол, щоб відновити сили після поранення й контузії та повернути собі призабуті вміння. На війні йому розірвало артерію, витягли з того світу. Лікарі забороняють багато бігати й грати в улюблений для чоловіка вид спорту. Проте на футбольне поле Євген таки повернувся. Каже, без футболу прожити – ну просто нереально. “Є військова група, граю за паралімпійську збірну в Чернігівській області. Хоч медики й не дозволяють займатися в посиленому режимі, але це ж життя. Хочеться. Жінка жартує: “Ти на пенсії будеш і все одно бігатимеш на стадіон. Так і буде”, – відказує Євген Седньов.

АТОвець-футболіст зазначає, позмагатися між собою для загартованих спортом вовків футбольної справи – завжди добре. Передусім тому, що на турнірі можна зустріти гарних знайомих, згадати молоді роки й поговорити про улюблене. А перемога – то другорядне. “Думаю, для всіх тут, хто приїхав, футбол – це життя, спілкування. Гра була, коли молодшими були, коли дебютували, виборювали першість області чи України. А зараз – це задоволення, яке затягує. Зустрічаємось, бо разом більше 30 років, це своєрідне футбольне братство. Дружимо сім’ями. У багатьох гравців дружини чи діти – у футболі. Вони знають, що батько чи чоловік займається футболом, і самі переймаються ним, підтримують нас, завжди приходять на гру”, – розповідає Євген.

Результатом наполегливої, невтомної боротьби  стала перемога команди “Ветеран” (Ніжин), яка виборола золоті нагороди турніру. Другими стали футболісти команди “Спартак” (Глухів), третіми – “Ветеран” (Прилуки). На 4 місці опинилася “Маракана” (Бровари). Переможці отримали кубки, грамоти, електрочайники та футбольні чохли. Кращому гравцю-ветерану з Ніжина Сергію Смоляру голова місцевої Федерації футболу Володимир Мамедов подарував книгу про розвиток футболу в місті “Закохані в футбол”. Генеральним спонсором свята виступив голова ГО “Правозахист Плюс” Анатолій Гунько.

“Нам завжди ідуть назустріч небайдужі люди, усіляко допомагають меценати. Ми звернулись до Анатолія Гунька підтримати наш футбольний турнір. Він без проблем відгукнувся, допоміг із медалями, кубками та призами, дав значну фінансову допомогу. За це ми йому щиро вдячні”, – зауважує 62-річний ветеран ніжинського футболу Володимир Захаренко. 

Анатолій Гунько подякував за подаровані неперевершені емоції й блискавичну гру та пообіцяв у подальшому так само сприяти розвитку ветеранського футболу в Ніжині. “Я зроблю все для того, щоб футбол у Ніжині з цього моменту розвивався, як це було при Михайлові Приходьку (авт. – колишній міський голова), аби такі турніри проводили частіше. Впевнений, що Ніжин відродить цей вид спорту”, – сказав очільник правозахисної організації.

На Відкритий кубок Ніжина з футзалу завітав і Михайло Приходько. Він похвалив організаторів за проведений турнір та переможців за те, що “поважаючи всіх, вибороли перші місця”.

Один із організаторів змагань Володимир Захаренко відзначив, що ветеранський футбол, створений в 1992 році, швидко набирає обертів. Команди Ніжина їздять по багатьох турнірах області й України, підкорюють нові вершини й отримують лаври переможця. Минулого року “Ветеран-Ніжин” став чемпіоном Чернігівщини з міні-футболу, а в позаминлому році в складі чернігівської збірної “взяв золото” на Чемпіонаті України в Одесі.

“Коли я був Президентом футбольного клубу, у Ніжині футболу, рахуйте, що не було. Проте з міським головою Михайлом Приходьком ми створили в місті таку команду –  ФК “Ніжин”, рівній якій не було нікого”. Вона стала кращою з кращих – віце-чемпіон України серед аматорів. На гру приходила незчисленна кількість глядачів. 6 разів поспіль ми були володарами Кубку області (1999–2004 рр.), п’ятикратними срібними призерами Чемпіонату Чернігівщини (1999, 2001, 2002, 2003, 2005 рр.), чотирикратними чемпіонами Чернігівської області з футболу (1998, 2000, 2004, 2006 рр.), увійшли до вісімки кращих команд України. Це було неймовірно”, – ділиться спогадами член виконкому Чернігівської федерації з футболу Шлімун Шошов.

Організатори ветеранського турніру з футзалу зазначають, робитимуть усе, щоб у 2020 році Кубок став міжнародним. Цьогоріч запросили ФК “Кишинів” із Молдови, однак в останній момент в іноземних футболістів виникли складнощі з перельотом.

Залишити відповідь