Місто

На честь Іоанна Тобольського ніжинці звершили Хресний хід

Зі святими іконами, ковчегом з часткою нетлінних мощей, молитвою й преклонінням сотні вірян пройшли Хресним ходом вулицями Ніжина. Уже традиційно православні звершують Хресний хід, присвячений дню пам’яті святого Іоанна Тобольського.

21 червня виповнюється 304 роки з дня смерті видатного українського церковного діяча, письменника, богослова, нашого земляка Іоанна Тобольського (Івана Максимовича). Тобольський ввійшов у жорна історії не лише як релігійний діяч та автор численних поетичних богословських творів, а й як святитель, просвітник, засновник Чернігівського колегіуму, особистий приятель Гетьмана України Івана Мазепи. Чоловік ще й відомий своєю місіонерською діяльністю у країнах Західного Сибіру, є зачинателем потужної школи українських просвітителів у північній Азії, Китаї та Америці. У Києві проповідував, на Брянщині відроджував чернече життя, у Чернігові поширював науку та книгу. Прославлений у лику святителів, канонізація якого розтяглася майже на століття.

Народився Іван Максимович у Ніжині, зростав у шляхетній родині Максима й Єфросинії Васильківських. Іван був старшою дитиною в родині і, як і інші десять синів, отримав своє прізвище Максимович від імені свого батька. Відомо, що живучи в Києві, його батьки багато жертвували на будівництво місцевих храмів. Усі брати Тобольського в подальшому стали служити в козацькому війську, де найпершою умовою була віра в Бога та чистота Православ’я.

На початку свого архієрейського служіння владика Іоанн мав благодатне зцілення від тяжкої хвороби за молитвами святителя Феодосія. За натхненні богослужіння та теплі й глибоко повчальні проповіді Тобольський був глибокошанований чернігівською паствою. Відомі також його зв’язки з ченцями Гори Афон, яким він надавав суттєву матеріальну допомогу.

У порівнянні з українським, російське духовенство кінця XVII століття було неосвіченим, малограмотним та темним. Для підняття рівня Новопечерського монастиря, о. Іван впровадив у ньому лаврський устав, статут і переселив туди 300 лаврських ченців, добре знаючи різницю між українцями та росіянами в поглядах на сутність віри, ментальності та освіті. Настоятель вимагав від усіх грамотності, виголошування проповідей та правильного звершення богослужіння. Крім того, разом із печерськими монахами до монастиря мала прийти українська (київська) вимова церковнослов’янської мови, яка суттєво відрізнялася від російської (московської) і не могла спокійно сприйматися російськими монахами, для яких лише своє (російське) вважалося єдиним правильним. Загалом, Іван Максимович лишив по собі добру пам’ять як порядня людина, достойний ігумен, умілий церковний адміністратор та дипломат.

Окрім особистої хвороби, йому довелося розділити зі своєю паствою непросте випробування: протягом 1697 – 1698 років на Чернігівщині був голод. Як справжній духовний пастир, святитель Максимович не лишився осторонь людського горя. За його наказом найбільш заможні монастирі та парафії мали допомагати голодним. Звертався він і до заможних чернігівців, аби вони не лишали своїх співвітчизників.

У Чернігові Тобольський заснував Колегіум (слов’яно-латинська школа для навчання не тільки дітей духовенства, але й дворян, міщан та козаків), на зразок Києво-Могилянської академії. Завдяки рівню підготовки учнів школа отримала широку популярність і фактично стала першою семінарією на території України й всієї Московії, у складі якої опинилась після Переяславської ради. За її зразком пізніше стали відкриватися духовні семінарії в інших єпархіях.

Його всією душею тягнуло туди, де було лихо й злидні, а добро він робив цілком таємно, глибоко сприймав євангельське слово. Керуючись цим усе життя, він нікуди не ходив у гості – за 4 роки в Тобольську лише раз був у губернатора князя Гагаріна. Зате в святкові дні та після Літургії часто запрошував до себе почесних людей міста, а з ними бідних і знедолених.

Відчувши кінець земного шляху, владика востаннє відслужив Божественну Літургію. Після благослужіння влаштував у себе вдома трапезу для духовних і світських осіб, під час якої багато говорив на духовні теми. На здивування багатьох присутніх, владика Іоанн став прощатися, говорив про близьке розлучення й просив молитися за нього. Залишивши біля себе одного з духовних вихованців, довго говорив з ним. Відпустивши його, митрополит пішов до себе й більше ні до кого не виходив… За розпорядженням губернатора згодом відімкнули двері та побачили владику в молитовній позі на колінах перед іконами. Дух його покинув тіло і відійшов до Господа прямо під час молитви…

Останні хвилини Тобольський зустрів на колінах перед іконою, яку привіз у 1711 році. Це була точна копія з чудотворної ікони Чернігівсько-Ільїнської. У подальшому вона прославилась благодатними знаменнями і нині іменується Тобольською. Від самого дня смерті на могилі Св. Іоанна відправлялися молебні та заупокойні богослужіння. Чимало віруючих, що приходили з молитвою до його гробу, отримували чудодійні зцілення. Портрети святителя неодноразово перемальовувалися та поширювалися набуваючи характер шанованих ікон.

Залишити відповідь