Місто

На День народження Сального об’єднувались поколіннями

День Сального відзначали 3 серпня гучно, весело, дружно, усім селом. Для мешканців і гостей села Сальне співав разом зі своїми синами народний артист України Павло Дворський. Співаки відгукнулись на запрошення голови ГО «Правозахист Плюс» Анатолія Гунька та подарували всю чарівність української пісні глядачам. Насолоджуючись неймовірним талантом виконавців, люди підспівували та підтанцьовували під відомі пісні «Стожари», «Червону руту», «Смерекову хату». А пісня «Батькова сорочка» про репресованого тата, котрий так і не повернувся з Сибіру, змусила зронити сльозу навіть тих, хто на перший погляд здається кремезним і невразливим.

Після концерту для всіх, хто прийшов на святкування, накрили обідні столи зі смачними пригощаннями. Шашлики, вареники з маком, вишнями, сиром, пиріжки, мисливська юшка, коровай, торти, овочі та фрукти – ось далеко не весь перелік того, що можна було скуштувати на святі.

Діти розважались на надувному батуті, аквагримом їм розфарбовували обличчя.

Під час святкування на торгових рядах можна було придбати копчені ковбаси, сало, м’ясо.

На затишне та родинне свято злетілись гості звідусіль: із сусідніх сіл, районів, міст. Це і жителі Сального, і колишні учні школи села, близькі й далекі родичі сальнянців, і ті, хто більш як півстоліття тому народився тут.

«Ми приїхали на свято зі Шняківки. Я навчалась у Сальнянській школі. Дуже рада, що сьогодні відзначають День села. Це свято дуже необхідне. Люди мають змогу відпочити і морально, і фізично. Треба об’єднувати людей, зараз це надзвичайно важливо», – каже пані Оксана.

До святкування долучились люди похилого віку й малеча. Перші, спираючись на ціпок чи палицю, ділились спогадами про тяжкі роки свого життя, про молодість, працю та радість. Другі – веселились, танцювали та з цікавістю розглядали поважних гостей.

Старенька, гарно вбрана бабуся разом зі своїми подругами-ровесницями біля пишного столу куштує вареники. Каже, що дуже смачні. Любов Чуприна вже давно розміняла дев’ятий десяток свого життя. Живе сама. Допомагати та розважати давно немає кому. Тому святкуванню Дня села дуже рада. Бабуся Люба розповіла, що така подія в Сальному дає можливість поспілкуватись зі своїми односельцями, пожалітись на життя, поділитись радісними звістками, зустріти того, кого востаннє бачила ще в колисці. Стискаючи в руці свою, відшліфовану часом, палицю жінка поважного віку бажає, щоб у країні нарешті запанував мир і щоб ціни на комунальні послуги не були такими «кусючими», а нормальне існування стало доступне всім.

«Я народилась тут, у селі. Після 10 класів пішла в поле працювати. Потім 20 років була ланковою. У мене такий колектив трудовий був, найкращий у світі. Мене нагородили Орденом «За працю». Усе життя я тяжко працювала. Ні відпочинку, ні розваг. Зараз живу сама. Дуже гарне свято нам сьогодні влаштували. Цього дня хочу побажати односельцям і таким, як я, щоб газ був дешевшим, щоб мені не треба було лазити кругом, дрова збирати», – говорить Любов Чуприна.

Святкування Дня села започаткували 5 років тому. Відтоді селяни щороку зустрічаються єдиною сальнянською родиною.

«Для мене свято села – це єдність поколінь: найменших і найстарших. Тих, хто вже покинув село і повернувся цього дня до рідної домівки. У цьому найбільша цінність. Цього дня кожен мешканець села відчуває, що він чогось вартий, бачить свою значущість. Хотілося б, аби село відроджувалось. Я сюди потрапила після розподілу в університеті з Рівненщини. Так мені гірко зараз згадувати, що в минулі роки в Сальному було стільки добробуту: була лікарня, робота, чимало людей. А тепер… Але це не тому, що ми погані чи не такі, як усі – людей стало мало тут, і село змінилось до невпізнаваності», – розповідає Любов Лаврінець.

Зараз у Сальному проживає близько 300 людей. Серед них – 53 учні місцевої школи. Сальнянці такі гостинні й привітні, що без подарунків від них, мабуть, не пішов ніхто. Вони частували всіх і дуже ображались, коли хтось мав намір відмовитись сісти разом із ними за стіл чи взяти із собою щойно зібрані ними з городу овочі, обігріті сонцем і любов’ю. Хлопці, чоловіки й дідусі запрошували танцювати жінок, а ті залюбки погоджувались.

«День села вже традиційне свято. Люди на нього завжди з нетерпінням чекають. Цей день непростий. Це день зустрічей. Цього дня зустрічаються випускники школи, які закінчили її 30 і більше років тому. Наші учні хоч і не живуть тут, але приїздять з усіх-усюд на свято. На день села зустрічаються друзі, відвідують свої родини. Цього року свято цікаве тим, що нашим односельцям співає Павло Дворський. Це видатна людина. Його всі люблять і шанують. Наше село – невелике, і зараз головний біль усіх селян, щоб такі села, як наше, існували якомога довше. Зараз у країні всі села перебувають на стадії зникнення, і ми хочемо якомога довше продовжити життя нашого населеного пункту, хочемо зберегти школу. Школа розрахована на 500 учнів. Нині в ній навчається 53 школярі. Наша основна ідея – щоб село жило, щоб існувала школа, щоб діти тут жили», – поділилась Олена Валенчук.

Під час проведення свята гостей пригощали юшкою. Величезний казан над багаттям виставив свої закопчені боки й ділився ароматом того, що готували в ньому на все село. Сальнянці куштували юшку та все нахвалювали її смак. Григорій Яременко за професією вчитель. Проте сьогодні на його кремезних плечах уся відповідальність за смакові якості пригощання.

«Цього дня я варив мисливську юшку – шурпу. Секрет приготування цієї страви – простий, але в руках жінки це вийде зовсім не так. Рецепт такий: взяти м’ясо, варити до напівготовності. Додати картоплю та рис, спеції, для кислоти – помідор, перець червоний для запаху. Обов’язково – гарний настрій. Якщо порівнювати приготовану юшку на плиті й на вогнищі, то смачніше вийде, звісно ж, на вогнищі, бо дим буде найкращою «приправою». Запорукою успіху буде душа. Я готую дуже часто. Особливо, вдома. Чимало хто з односельців каже, що юшка вийшла дуже смачна, усі дякують. Для кухаря це найвища похвала», – розповідає про свій кулінарний шедевр Григорій Яременко.

«Я працювала в полі, на фермі, техпрацівницею в школі. Усе життя тяжко трудилась. Мало відпочивала, їла, коли прийдеться. Такого свята нам тоді ніхто не влаштовував. Нинішнє святкування Дня Сального нам усім дуже подобається. Я народилась у сусідньому селі. Але в школу тут ходила, тут, у Сальному, прожила все своє життя. Мені дуже приємно, що сьогодні ми всім селом відзначаємо наше свято. Здоров’я й миру хочу побажати і односельцям нашим, і всім українцям. Мир для нас сьогодні найголовніший. Аби скоріше скінчилась війна, щоб наші діти та ми мали спокійне життя», – говорить Марія Андріяш.

Святкування тривало довго. Ніхто не поспішав розходитись. Щасливі бабусі та дідусі гордо йшли сільською дорогою зі своїми внучатами. Вони міцно тримали своїх нащадків за руки. Хоч малюки живуть далеко, у місті, можливо, навіть у столиці, але точно знатимуть і пам’ятатимуть, звідки родом. Молодь, зустрівши своїх друзів дитинства чи колишніх однокласників, ніяк не могла наговоритись. Старенькі роздивлялись юнаків та дівчат, намагались вгледіти в них схожі риси зі своїми односельцями та вгадати, чиї ж то родичі. Згадували свої молоді роки, раділи зустрічам із тими, кого не бачили більшу частину свого життя, ділились спогадами. Мабуть, це і є та єдність, та дружня сальнянська родина, про яку вам розповість кожен мешканець цього далекого села. Певно, що саме в такій єдності і є сила, мудрість та могутність нашого українського народу.

Фото Ігоря Волосянкіна

Залишити відповідь